Передісторія

Наприкінці 80-их років ХХ століття було ухвалене рішення збудувати на півдні України Березівський хімічний комбінат задля забезпечення колгоспного села міндобривами – у ті часи Україна була імпортером зерна, і щоб зменшити закупку збіжжя, треба було збільшувати родючість полів. У порту Южний, який починався як причали Одеського припортового заводу, задля прийому північно-африканських фосфоритів почали будувати сучасний перевальний комплекс. Його проектували спеціалісти з ФРН, вони ж мали усе обладнання виготовляти, монтувати і проводити пусково-налагоджувальні роботи - робота „під ключ”. Замовником комплексу виступав Мінморфлот СРСР.
У розпал перестройки екологічна спільнота вирішила, що комплекс становить небезпеку для довкілля. Перший пароплав із марокканськими фосфори-тами на судні „Художник Мовр” до причалу не пустили. Секретар Одеського обкому КП України Г.Крючков прийняв рішення щодо консервації комплексу – сваритися із просунутою екологічною спільнотою напередодні виборів 1989 року було небезпечно. Так збудований за останнім словом європейської еколо-гічної безпеки комплекс став на консервацію. Вона продовжувалася 6 років.
Недобудова висіла гирями на Мінморфлоті СРСР. Мінморфлот знайшов можливість спекатися терміналу і передав його Держагрохіму СРСР. Але при передачі недобудови Мінморфлот, всупереч існуючому законодавству СРСР, хапнув уже збудований причал №17 і чомусь передав його порту Южний.
Недобудований причал №16 було залишено Держагрохіму разом із збу-дованою, але не запущеною в експлуатацією станцією завантаження вагонів, галереєю для подачі фосфоритів транспортерами до цієї станції, критим скла-дом на 100 тисяч тонн. Склад був механізованим, мав систему подавлення пилу та найвищі ступені екологічного захисту.
На базі недобудови Джержагрохім створив як юридичну особу переваль-ний комплекс «Лиман». Згідно інвентаризаційної відомості, яка є найточнішим документом розмежування об’єктів між Мінморфлотом і Держагрохімом, „Ли-манові” відійшли вище згадані об’єкти комплексу разом із причалом №16, як невід’ємною частиною цього комплексу. Попередній замовник виконав на причалі великий обсяг робіт, у тому числі і днопоглиблення до 14,5 метра.
«Лиман» взявся добудовувати перевальний комплекс, у тому числі і при-чал №16, замовником, як юридична особа, виступало Чорноморське пароплавс-тво, фінансування добудови причалу здебільш здійснював Дніпродзержинський металургійний комбінат. Порт Южний, як структурний підрозділ ЧМП, виступав у ролі посередника-замовника, його керівництво справді доклало чимало організаційних зусиль задля завершення будівництва. Але порт Южний ані не добудовував причал №16, ані не мав будьяких претензій стати його власником. Перевальний комплекс „Лиман” був одним із перших промислових об’єктів, які одержували статус комплексу, і законодавець строго визначив принцип неподільності і нерозривності об’єктів комплексу.
Зацікавленість потенційних трейдерів у «Лимані» мала подолати дві перешкоди. Перша - комплекс був конструктивно приречений працювати на при-йом сипучого вантажу, але ж потреба була у експорті. Друга – добудова комплексу вимагала коштів. Вкладати гроші у напівмертвий «Лиман» бажаючих не було.
Потім з’явилася група підприємців, які взялися за відродження «Лиману». Так народився ТІС – компанія «Трансінвестсервіс». У її першому штатному розкладі було 224 працівника, переважно – охоронці.

Дикие бутылконосые дельфины Порт-Филлипа на побережье Австралии генетически отличаются от всех других дельфинов в мире, и любят общаться с людьми в своей среде.